Артем Мілевський

Окремий випадок: на недавньому чемпіонаті світу по футболу в збірній України з’явився гравець, до цього жодного разу за неї що не виступав. 21-річний нападаючий київського “Динамо” Артем Мільовській був включений в її склад напередодні молодіжного чемпіонату Європи, де наші хлоп’ята зайняли друге місце. Там Артем проявив себе одним з лідерів, підтвердивши тим самим: головний тренер збірної Олег Блохин у виборі не помилився. На чемпіонаті світу Артем Мільовській теж не підкачав, забивши дуже важливий м’яч з пенальті в поєдинку із збірною Швейцарії. І як забив!
А ще раніше за талановитого хлопчини з Мінська примітив тренер юнацької збірної України Павло Яковенко і запропонував йому змінити громадянство. Прозорливого тренера підтримали президент Федерації футболу України Григорій Суркіс і президент київського “Динамо” Ігор Суркіс. Вони переконали керівництво ФІФА, враховуючи бажання самого футболіста, дозволити йому грати за нашу країну.
Якщо вірити чуткам, вже зараз Мільовського хочуть дістати такі імениті європейські клуби, як “Порту”, “Аякс”… Значну суму готовий заплатити за нього донецький “Шахтар” (з чуток - вісім мільйонів доларів!). Але Артем залишається вірним столичному “Динамо” і вже підписав з клубом п’ятирічний контракт. На думку агента наших футболістів Деяна Йоксимовіча, Артем Мільовській - кращий український нападаючий після Андрія Шевченка.
“БАТЬКИ БУЛИ В ШОЦІ, КОЛИ ДІЗНАЛИСЯ, ЩО Я ХОЧУ ЗМІНИТИ БІЛОРУСЬКИЙ ПАСПОРТ НА УКРАЇНСЬКИЙ”
- Артем, ти народився в Мінську. А хто твої батьки?
- За національністю вони білоруси. Тато Володимир Іванович - електрик. Мама Марія Євгеніївна була вихователькою і завідувачкою в дитячому саду, коли я ще туди ходив. Є сестра Ксюша. Вона захоплюється тенісом, і небезуспішно, бере участь в міжнародних турнірах.
- Як ви жили?
- Достатньо бідно, великих грошей в сім’ї ніколи не було. Але я ніколи ні на що не скаржився. Єдине, що мені не вистачало, - це хоч би маленької свободи. Завжди тато або мама супроводжували на уроки, з уроків, на тренування, з тренування. У інших справах з будинку я майже не виходив. Так, по суті, в квартирі і пройшло дитинство. Ми з малою постійно лаялися, до бійок доходило. Але зараз, коли вона буває у мене, згадуємо про це із сміхом.
- У скільки років ти почав займатися футболом?
- У сім. Був набір в школі, де я вчився. Охочих було багато, але потім потіхонечку більшість хлоп’ят відсіялися, а мене ця гра відразу захопила.
- Ти числився серед перспективних?
- Важко сказати. Напевно, на тому рівні всі були однакові. Вже потім у когось щось почало виходити більше, у когось менше.
- Я читав, що спочатку в тебе не дуже-то вірили. Твоєму першому тренерові Миколі Волкову говорили: “Навіщо він тобі потрібний? З цього нескладного неумехи ніколи не вийде футболіста, що стоїть”…